Як Гриць корову доїв
Гриць наш, дядько зі села,
Вигнав з дому жінку,
Бо вона його кляла,
Щоб не пив горілку.
Цілу ніч він бражку пив,
Чувся гонорово,
Очі втомлено склепив –
Заревла корова.
Гриць неначе в тумані́
Очі звів до неба,
Бо чи можеш ти чи ні –
Подоїти треба!
Навкарачки ледь повзе,
У зубах – дійниця,
Й дума: «Може повезе…
Хоч й в очах двоїться…»
Під корову він пірнув,
Мацає рукою,
Впав й відро перевернув,
Й сам наївся гною!..
Гриць, стараючись, аж вкляк
І тримався стійко,
Потягти ж – не міг ніяк
За ту кляту дійку!..
Спроба вже, хто зна яка,
Не вдалася знову, –
Повернула до Грицька
Голову корова:
«Я б терпіла залюбки, –
Каже іронічно, –
Як вимазуєш дійки
Ти у гній комічно!
Лови тітьки обома,
Зі всіх сил одначе,
Ну, а я в той час сама
Догори поскачу!..»
© Віра Шрьодер (Шепель)
