Раптово вдарив грім,
Хоч небо було ясним!..
Й померк промінчик світла у душі…
Чужим став рідний дім…
А день – лихим, злощасним…
І ми враз стали начебто чужі…
До Бога – в серці щем:
«Що ВІН на це промовить?
Що це за злих подій шалений вир?..
До чого день за днем
Ретельно нас готовить?..» –
У відповідь прийшов у серце Мир!
І дух в мені – моливсь!..
Й прийшло до мене Слово:
«Я допустив! Втрачайте – без жалю!
І як прийде колись
Важка хвилина знову,
Я буду з вами! Я вас – укріплю!
Без дозволу Мого
Не впаде й волосина!
Не впаде крапелька мала дощу!
І в випадку чого,
То пам’ятай, дитино:
Стається лише те, що допущу!»
***
Бог того не сказав
Що буде тут нам легко.
Він попередив: «Буде шлях важким!»
Лиш твердо обіцяв,
Що тільки вузька стежка
Дає надію по життю йти з Ним.
© Вера Шредер (Шепель)
