По-справжньому (для тих, хто шукає)
Я тяжка від думок:
Час біжить, як струмок
І дороги назад тут немає…
Крок за кроком… ще крок…
Там, де Бог: до зірок!..
До далеких зірок… до безкраїх..
Бо життя у імлі
Промина на землі:
Ніби ти під пітьми чорним зонтом,
У земних міражах
Закриваючи шлях
Там, де вічність зорить горизонтом…
Я міняю думки –
Мене ваблять зірки:
«Хтось» знечулену душу лікує!
Відживляє мене:
Що життя хоч мине,
Та є Той, Хто Любов’ю врятує!
І я думаю знов:
Про життя, про Любов,
І про всесвіту цього – Владику!..
― Так! Життя промине!
Та врятуй Ти мене:
В моє серце Любов дай Велику!!!
Бо є небо оте,
На якім все святе,
Всі хотіли би там опинитись.
Але там буде той,
В кому Твоя Любов,
Що з Тобою дає поріднитись.
― Всі ми будемо «там», –
Чую я там і там,
Вірять всі, що померлі – «на небі»…
І окутав обман
Їх серця, як туман:
― Вірте, виростуть й дині на вербі!
Комусь хочеться – «так»,
Бо він в «цьому» – «мастак»!
«По-його» – має й в Божому бути…
― Воля, Боже – Твоя!
Як Ти хочеш, не я! –
Щоб так жити – не хочуть і чути…
Знов тяжка від думок:
Час біжить, як струмок
І дороги назад тут немає…
Крок за кроком… ще крок…
Хто з вас йде – до зірок?!..
До далеких зірок… до безкраїх?..
Хто з вас прагне розмов
Про небесну Любов?
І про Бога Отця? Його Сина?..
І про віру оту –
Віру справжню, святу,
Що від Бога – в ЛЮБОВІ – єдина?!..
Дбають всі про земне,
Хоч воно й промине…
Все під небом в цім світі минає…
Ні… не Люблять й себе…
Ні дітей… ні любе…
Бо є вічність… Її хтось – ШУКАЄ? …
По-справжньому: Не від людей – від Бога?
© Віра Шрьодер (Шепель)
…………………………… О
