Вчорашня поїздка в райцентр: «Я на дерево залізу!!!»
…
«Не спізнитися!» була рішучість
(Спішимо, поїздка – ділова),
Бачу раптом: дерево назустріч
Широко обійми розкрива!!!
Скрикнула: «На дерево – залізу!!!
Хоч в такому місці і не слід…» –
Кинула при стовбурі валізу,
Поруч – в Ратушу (Rathaus) вхід…
Хай мені що хочеш хто говорить!
Те, що це міськрада – теж дарма!
Раз у мене совісті докорів
В серці з цього приводу нема.
По деревах лазила змалЕчку
Та й понині лажу залюбки:
Вмощуюсь на гілці, як в гніздечку
Й на заваді не встають роки.
І мені – цікаво, а не важко,
І мені ні трішечки не лінь:
Чуюся я вільно, наче пташка,
Яку неба вабить височінь.
Цікавіш нема, як в центрі міста,
На очах здивованих людей,
На вершину дерева залізти
З радістю, що рветься із грудей!
© Віра Шрьодер (Шепель)
