Чому?..

Чому жорстоким ти буваєш
Й після своїх медових слів
Сам ложку дьогтю закидаєш
І хочеш, щоби хтось це їв?..

Чому брехні ти легко віриш?
А правду – сумнівами б’єш?
І називаєш чорне – білим?
І в душу чистую – плюєш?..

Чому ти біле – бачиш чорним?
Чому на світло – кажеш «тьма!»?
До Бога серце – не пригорнеш
І Слова там Його – нема?!..

Чому рахуєш ти правими
Свої лиш погляди й думки?
Й не відчуваючи провини,
Не любиш ближніх? Навпаки!

Так просто – вникнути у себе
І правді в очі заглянуть,
Й побачити: Чи поклик Неба
Всі почуття й думки несуть?..

Якщо слова ці розумієш,
То ти, у серця простоті,
Зробити висновки зумієш,
Що є потреба в каятті.

А після щирого визнання
У чому був ти неправим,
Плоди принесеш – покаяння,
Щоб бути іншим вже, – новим.

І в Божім образі й подобі,
Як істинне Його дитя,
Побачиш тут же ти у собі
Наявність вічного життя!