А все це було ніби не зі мною
Іду-біжу я стежкою земною –
І так прожитих днів минулих жаль!
І все це було ніби не зі мною:
І сміх і радість, сльози і печаль!..
Все те, що було – зникло мов примара,
Лиш зрідка в серці спогад защемить…
В «сьогодні» є зі мною лише «зараз»,
Оця коротка неповторна мить!
Цю кожну мить, що вироста в хвилину,
Пильную серця: Там добро чи зло?..
Чим я живу? Куди думками лину?
Чи Боже Слово в серці проросло?..
Мої літа лишаю за спиною,
Літа, що пролітають наче мить:
Іду-біжу я стежкою земною –
Чи може це вона кудись біжить?..
Господь повчає, Він Наставник добрий:
«Межа там є між вічним і земним!» –
І я вдивляюсь у далекий обрій!..
Все далі й далі… далі… поза ним!..
І вже радію, як мала дитина,
Бо там за обрієм – така краса!!!..
І я вже серцем, серцем своїм лину
За ту межу, де бачу Небеса!!!..
Іду-біжу я стежкою земною!..
А може лиш здається, що біжу,
Бо вже, як снігом, вкрита сивиною,
Та чим побільше встигнути спішу!..
Біжу-спішу я стежкою земною,
Чи може це вона кудись біжить
Й мої літа лишає за спиною,
Літа, що пролітають наче мить!..
©Віра Шрьодер (Шепель)
