Жив-був пень… міцний та дужий…
До красунь-колод – байдужий,
І. як мудрості не мав –
«Не таку, як всі» – шукав…
І у пристрасті пилу –
Закохався пень в пилу:
«Ех, яка ж вона гаряча!
І в роботі – не ледача!
Ще й співає як чудово!
В гаммі звуків кожне слово!..
А коли вже засміється!.. –
Серце пташкою заб’ється!»…
Тож у бурі почуттів –
Пень женитись захотів!
Пристрасть їх – до божевілля,
Швидко правиться весілля,
Щоби з наміром твердим
Жити в щасті молодим!
Так проходять день за днем,
Стало нудно пилці з пнем:
У вузькім сімейнім колі
Пилка чується в неволі…
Втім, можливість невелика,
То й взялась за чоловіка!
Не бракує їй завзяття!..
Несумісність – це прокляття,
Де гармонії нема –
Там незлагоди пітьма…
Пилка, гостра є на слово –
З пнем справлялася чудово:
Тирса сипалась щодня,
І не стало врешті пня…
В байці цій така мораль:
І пилу, і пня тут жаль…
Буде знищене життя,
Де керують – почуття,
Де нема в життя основі –
Душ гармонії в любові.
© Віра Шрьодер (Шепель)