Нехай душа цвіте рум’янком!
Мої подяки Богу – це не фарс,
Не темна, фанатична релігійність:
Мене Господь від смерті спас не раз…
Спасав, коли топила безнадійність…
Коли життя здавалося сміттям,
Й наповнював клітинку кожну розпач –
Отець втішав із ніжним співчуттям
Й давав натхнення на рядки пророчі…
А також мою душу Він звільняв
Від того, що знести було несила,
Й моя душа, в рядочках без оправ,
Безтямно, відчайдушно голосила!…
І біль зникав, кудись відходив геть,
І розквітала знов душа рум’янком,
І Небом переповнюючись вщерть,
В майбутнє линула таї́н серпанком…
І з трепетом чекала цих чудес –
У здійсненні окриленої мрії,
Як дар любові Божої з Небес
В знак щирої і віри, і надії.
І збулися пророцтва до кінця,
І кожне слово – стало фактом нині.
То як мені і Бога і Отця
Не славити, яко Його дитині?!..
©Віра Шрьодер (Шепель)